Олександрівський професійний аграрний ліцей Середа, 05.10.2022, 17:55

Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | RSS
Вітаю Вас Гість
   
Меню сайта

Форма входу

Новини нашого ліцею
[29.08.2022]
(0)
[23.08.2022]
(0)
[22.08.2022]
23 серпня - День Державного Прапора України (0)
[22.08.2022]
Алгоритм дій від МОЗ (0)
[22.08.2022]
(0)

Фото

Календар
«  Жовтень 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 1
Користувачів: 1
spty148

 

13.09.2022

ТЕМА:  Олімпійська філософія та здоровий спосіб життя

Олімпійська хартія як філософська основа су­часного олімпійського руху визначає роль Міжна­родного олімпійського комітету у тому, щоб:

очолювати боротьбу проти застосування допін­гу в спорті;

заохочувати та підтримувати заходи щодо за­хисту здоров'я спортсменів; заохочувати та підтримувати розвиток спорту для всіх;

заохочувати та підтримувати ініціативи що­до стирання меж між спортом, культурою та освітою.

Ці завдання збігаються з основними положен­нями здорового способу життя, до якого належить будь-яка діяльність, що пов'язана зі зміцненням здоров'я, оздоровленням умов життя, праці та від­

починку. Складові здорового способу життя мі­стять різноманітні елементи, що належать до всіх сфер здоров'я — фізичного, психічного, соціально­го та духовного.

Величезне значення, особливо для дітей і моло­ді, має олімпійська освіта.

Але найважливішим є не підвищення рівня олімпійських знань і декларативно проголошу­вана орієнтація на ідеали та цінності олімпізму, а формування реальної поведінки, образа життя, відповідного до цих ідеалів і цінностей. Не випад­ково в Олімпійській хартії важливим завданням олімпізму, що поєднує спорт із культурою та осві­тою, є завдання створення «способу життя, що ґрунтується на радості від зусилля, на виховній цінності гарного прикладу та на повазі до загаль­них етичних принципів».

У наш час існують два шляхи розвитку сучас­ного спорту:

нарощування гуманістичного потенціалу в су­часному спорті, активізація діяльності з по­ширення філософії античного олімпізму, вихо­вання молодого покоління на традиціях миру та справедливості;

панування прагматичного підходу, в яко­му найважливішим є перемога та результат, поєднання спорту та бізнесу, перетворення Олімпійських ігор на торговельні ярмарки спортивної індустрії та фармакології.

Поширення допінгу, що руйнує здоров'я спортсменів, комерціалізація, що надає спортив­ним змаганням духу наживи та збагачення, ви­магають вироблення чіткої позиції з боку керівни­цтва МОК.

 

14.09.2022

ТЕМА: Індивідуальне та групове туристичне спорядження

Матеріально-технічне забезпечення туристичних походів здійснюється заздалегідь при участі всього складу групи. Туристичне спорядження за призначенням прийнято поділяти на засоби пересування, засоби транспортування вантажів, бівачне спорядження, спеціальне і допоміжне спорядження. За характером використання спорядження поділяється на особисте та групове.

До засобів пересування відносяться лижі, човни, байдарки, катамарани, велосипеди, мотоцикли тощо, а до засобів транспортування вантажів - рюкзаки, санки, причепи до колісних засобів пересування.

Бівачне спорядження це намети, спальні мішки, теплоізолюючі килимки, приналежності для вогнища (S-подібні крюки, V-подібні наконечники, брезентова рукавиця), примуси, посуд для приготування страв (каструлі, казанки, відра), сокири, пилки.

До спеціального спорядження відносять різноманітні засоби забезпечення безпеки: мотузки, карабіни, альпенштоки, льодоруби, скельні та льодові молотки, кішки, крюки, затискачі, рукавиці для роботи з мотузкою, захисні окуляри, каски тощо.

Допоміжне спорядження це ремонтні набори, кишенькові ліхтарики, фото і відеокамери, аптечки, приладдя для проведення спостережень і вимірів.

З перерахованого вище одне відноситься до групового спорядження, інше - до особистого, тобто служать для використання кожним туристом особисто. Зрозуміло, в залежності від виду туризму і складності походів перелік і характер спорядження буде різним. Нижче розглянемо особливості групового і особистого спорядження для пішохідного походу першої категорії складності, який проводиться в умовах весна-осінь.

Групове спорядження включає все те, що використовується всіма членами групи. Оскільки умови пішохідного походу першої категорії складності не вимагають використання спеціального спорядження при подолані природних перешкод, то до групового буде, в основному, відноситись бівачне спорядження (див. додаток 7).

Намети. Останнім часом у продажі з'явилася велика кількість різноманітних наметів. Головними характеристикам, яким повинні відповідати намети, є:

- невелика вага;
- вітрозахисні властивості;
- вологозахисні властивості;
- невеликий об'єм у складеному стані;
- комплектність (наявність стійок, кілочків, мотузок, тентів тощо);
- оптимальна довжина (2 метри) і висота (1,4-1,5 метри);
- міцність матеріалу та окремих елементів намету (стійок, кілочків, мотузок, петель, застібок тощо).

Традиційний брезентовий двоскатний намет має певні переваги та недоліки. Серед переваг: надійність та міцність тканини, високі вітрозахисні властивості. Недоліками являються: велика вага, незначні вологозахисні властивості, великий об'єм.

Намети зроблені з сучасних матеріалів мають переваги перед брезентовими за рахунок невеликої ваги, невеликого об'єму, задовільних водозахисних властивостей. Негативним є те, що їх вартість перевищує брезентові у 2-4 рази.

За формами сучасні намети поділяються на такі: двоскатний будиночок, напівбочка, напівсфера (див. рис.5.3).

Для пішохідних походів першої категорії складності форма намету не має суттєвого значення. Хоча при рівних відповідних характеристиках напівсфери є більш комфортними.

Намети різних конструкцій
Рис.5.3. Намети різних конструкцій: а) двоскатний будиночок,
б) напівбочка, в) напівсфера.

Незалежно від конструкції та матеріалу, з якого виготовлено намет, доцільно заздалегідь передбачити поліетиленові плівки під дно намету, та, при певних недоліках, і на дах намету. Кількість наметів підбирають таким чином, щоб на кожну дорослу людину доводилося 45-50 сантиметрів ширини дна намету, а на підлітків 10-13 років - 35-40. Так, наприклад, намет з шириною дна 1 метр 50 сантиметрів розрахований на 3-х дорослих або 4-х дітей. Якщо намети не укомплектовані стійками та кілочками, то бажано до походу їх самостійно виготовити, а не сподіватися на те, що щось подібне знайдеться у лісі.

Важливою частиною бівачного спорядження, без якого неможливий багатоденний похід, є груповий посуд, нагрівальні пристрої та пристосування для вогнища. Посуд для приготування їжі - це туристичні відра та алюмінієві каструлі. Туристичні відра теж виготовлені з алюмінію, що дозволяє зменшити вагу спорядження в цілому. Крім того, вони плоскої форми, різного об'єму, що дозволяє пакувати їх один в один. Об'єм посуду визначається кількістю учасників походу: на одного туриста треба передбачити 0,5 літра для приготування каш, 0,7 літра для приготування супів і третіх страв.

До нагрівальних пристроїв відносяться туристичні примуси та пальники. Вони бувають різної конструкції і принципу дії. Є бензинові та газові примуси, пальник на сухому спирті, калорифери на бензині тощо. Примуси застосовуються з метою приготування їжі, калорифери для обігріву, пальник для підігріву невеликих об'ємів води чи їжі.

Застосування різноманітних пристроїв та пристосувань для вогнища полегшують виконання роботи по приготуванню їжі, вносять елементи комфорту в побут туристів. Як правило всі пристосування розробляються і виготовляються самими туристами до походу, тим паче, що особливих знань, вмінь та навичок ця робота не вимагає. До пристосувань відносяться: рогачики та крюки (рис.5.4).

Пристосування для вогнища
Рис. 5.4. Пристосування для вогнища: а) рогачики; б) крюки

Рогачики виготовляють із стального прутка діаметром 10 мм, а крюки - 6-8 мм. Пристосування "жменька" (третє зліва направо) виготовлюється з дюралюмінієвої пластини 90x200 мм, товщиною 3-4мм. Для використання цих пристосувань достатньо забити їх в дерев'яну стійку або вставити в дюралюмінієву трубку. "Жменька" надівається на рівну дерев'яну стійку і може в разі потреби підніматися чи опускатися. Крюки призначені для навішування казанків на поперечину.

До кухонного обладнання також відносяться: черпак, поліетиленова скатертина, невелика обробна дошка, консервний ніж, туристична сокира (в чохлі), невелика алюмінієва сковорідка (якщо в цьому є необхідність) господарче мило або миючі засоби, мочалка для миття посуду, сухий спирт, сірники у вологозахисній упаковці (3-5 шт.), рукавиця робоча.

Список групового спорядження буде не повним, якщо не внести до нього ліхтарики (по одному на намет), ремонтний набір, аптечку, кіно-фотоапаратуру, карти і схеми маршруту, компаси, прилади для метеорологічних та краєзнавчих спостережень тощо. В поході певна увага приділяється дозвіллю туристів, тому, якщо це не суперечить безпеці, доцільно взяти з собою гітару. Що стосується невеликого радіоприймача, то в походи по горах не має сенсу його брати, бо сигнали радіостанцій не сприймаються.

Усе спорядження повинно бути підготовленим до походу: перевірено на справність, відремонтовано, запаковано у відповідну тару, після чого розподіляється між учасниками і пакується до рюкзаків.

Особисте спорядження підбирається і готується кожним туристом самостійно, в залежності від особистих уподобань та бажаного рівня комфорту. Але при цьому необхідно виходити з умов того чи іншого походу. Бувають випадки, коли окремі туристи, заради зменшення ваги рюкзаку, беруть обмаль одягу, а потім мерзнуть та просять теплий одяг у інших. Тому, в процесі підбору особистого спорядження треба враховувати особливості маршруту, району, погоди тощо.

При відборі одягу для походу досвідчені туристи керуються наступними вимогами та властивостями:

- функціональність;
- зручність;
- комфортність;
- високі теплозахисні властивості;
- високі вітрозахисні властивості;
- висока міцність;
- відповідність призначення та матеріалу одягу.

"Гардероб" туриста для тижневого походу включає такі види одягу: головні убори, спідня білизна, одяг для сну, верхній одяг. При виборі одягу для походу треба керуватися принципом сумісності. Так, наприклад, куртка повинна мати такий розмір, щоб можна було її надіти на светр, а штормівка в разі необхідності - на куртку і светр, при цьому вона не повинна стискувати рухи. Те саме стосується і брюк: в холодну погоду під штормові брюки надівають вовняні чи трикотажні.

Головних уборів навесні бажано мати два: шапочку спортивну вовняну та панаму від сонця (бажано з широкими полями, які закривають вуха та шию). Це пояснюється весняною температурою повітря: ввечері та рано вранці - морозно, вдень світить пекуче сонце, яке швидко (особливо в умовах гір) обпалює бліду після зими шкіру.

При виборі спідньої білизни треба керуватися вимогами гігієнічності: вона повинна бути виготовлена з природних матеріалів (вовна, бавовна), що добре всмоктують вологу. Майки, як правило, в походи не беруть, краще себе зарекомендували футболки. Кількість спідньої білизни обумовлена умовами походу: кількістю днів, погодними умовами, наявністю днювання, наявність можливості випрати тощо, а також особистими звичками. З міркувань гігієнічності треба мати окремий набір для різних видів роботи: для руху, для бівачних робіт, для сну, для дороги додому. Одяг для сну, для морозних ночівель, крім спідньої білизни, складається з футболки, вовняних шкарпеток, трикотажних бавовняних спортивних штанів (або спідніх штанів), спортивної шапочки.

При виборі верхнього одягу теж треба керуватися умовами походу. Для весняних та осінніх походів беруть футболки або просторі бавовняні сорочки. Для зручності на біваку вдягають спортивний костюм. Не зайвим буде светр, довжина якого дозволяє при нахилі вперед не оголювати спину. Штормівка або вітрозахисна куртка дозволяють відчувати себе більш комфортно у вітряну погоду. Зручно для руху мати просторі брюки з цупкої тканини (краще з тонкого брезенту - менше намокає і швидше висихає). У крайньому випадку можливе застосування джинсів або вітрових брюк. Використання трикотажних штанів не бажане: за них весь час чіпляються різні гілки і колючки, при намоканні вони погано тримаються на стегнах. Не зайвими у поході будуть шорти та футболки з коротким рукавом, хоча, як було вказано вище, треба бути обережним на весняному сонці. В умовах теплої погоди та наявності водних об'єктів доцільним буде передбачити купальний костюм.

Найбільш зручним взуттям для походу вважаються туристичні черевики - "вібрами". Завдяки глибокому протектору вони тримають навіть на мокрих скелях. У походах першої категорії складності також можна застосовувати кросівки. Але у будь-якому випадку для багатоденного походу завжди потрібно мати дві пари розношеного, зручного взуття. Дуже важливо заздалегідь замінити устілки на повстяні, або фетрові для запобігання водянок, та мати ще пару резервних. Шкарпетки краще застосовувати вовняні або бавовняні у такій кількості, щоб не виникало незручності при їх намоканні та псуванні.

Завершить вбрання туриста поліетиленовий плащ-накидка, який краще зробити самостійно, бо ті, що є у продажу, малі (не накривають туриста з рюкзаком) та тонкі (дуже швидко рвуться). Зручна форма накидки - рівностороння трапеція з приблизними розмірами: довжина основи нижньої - 240 см., верхньої - 150 см., бокової сторони - 150 см. Якщо її скласти по осі симетрії і поклеїти (спаяти) верхню основу, то отримаємо прямокутну трапецію з сторонами 120x150x75 см.

До особистого спорядження також відносяться: туалетні приналежності (мило, зубна щітка та паста, рушник, туалетний папір), особистий посуд- кружка, ложка, миска, ніж (туристи скорочено називають КЛМН), індивідуальна аптечка, ремонтні приналежності, сірники у вологонепроникній упаковці, мішечки (поліетиленові та з тканини) для одягу, документів та продуктів, великий поліетиленовий мішок на весь рюкзак. В залежності від умов походу та конструкції спального мішка його інколи відносять до особистого спорядження, а інколи до групового, так само, як і водотривкий килимок (пінополіетилен, пінопласт, запаяний у поліетиленовий мішок поролон тощо), див. додаток 6.

Усе спорядження (групове й особисте), продукти харчування, спеціальне спорядження пакується у рюкзак. Існує декілька видів конструкцій рюкзаків. Серед них певною популярністю користуються рюкзак Абалакова, Ярова, станковий, анатомічний. Рюкзаки Абалакова та Ярова виконані з міцного, цупкого брезенту, а станковий та анатомічний, як правило, з авізенту (синтетичного брезенту). Завдяки цьому під час дощу вони майже не збільшують ваги, але авізент швидко протирається, коли знаходиться між металевими предметами.

На відміну від інших станковий рюкзак має металеву (з легких сплавів) раму, на яку пристібається мішок, лямки, вантажний пояс і яка дозволяє рівномірно розподілити навантаження на всю спину. Наявність вантажного поясу допомагає частину ваги перенести на стегна, але його ширина дуже мала, що викликає неприємні відчуття. Ще одним недоліком станкового рюкзака є те, що інколи в поході рама не витримує навантаження і ламається та продовження походу буде під загрозою.

Найбільш досконалим є анатомічний рюкзак. Такі рюкзаки шиють за особистим замовленням. Його анатомічність досягається за рахунок фігурної форми м'якого каркасу, який повторює вигини спини і забезпечує прилягання майже по всій поверхні спини, в поєднанні з опорним стегновим поясом і кріпленням плечових ременів з урахуванням індивідуальних особливостей фігури туриста. Крім того, як правило, такі рюкзаки мають достатню кількість різноманітних накладок з ремінцями для закріплення мотузки, килимка, кішок, підвісних кишень, тубусом, що вивертається для збільшення об'єму тощо (див. рис.5.5).

Приклади анатомічних рюкзаків
Рис. 5.5. Приклади анатомічних рюкзаків: а) Тавр 120, б) Чемпіон 100

При виборі рюкзака, не зважаючи на його конструкцію, треба виходити з таких положень: широкі (не менше 5 см) лямки, достатній об'єм. Вважається, що для юнаків оптимальним буде рюкзак об'ємом 90-120 літрів, а для дівчат - 60-80 літрів. Ширина дна повинна бути 25-35 см, що забезпечить більшу стійкість системи людина-рюкзак, бо центр ваги спакованого рюкзаку і людини знаходяться не на великій відстані. 1 якщо рюкзак правильно спакований, то його центр ваги знаходиться низько, що теж додає стійкості (див. рис. 5.6).

Центр ваги туриста і рюкзаків різної конструкції та пакування
Рис. 5.6. Центр ваги туриста і рюкзаків різної конструкції та пакування

Пакування рюкзака - дуже відповідальна та непроста справа. Перш за все треба пам'ятати, що всі речі повинні бути у рюкзаку (рис. 5.7). Руки повинні бути вільними, що забезпечує безпеку руху. Є різні підходи до того, як краще запакувати рюкзак. Головне дотримуватися принципу: скласти в рюкзак так, що він був плоским і високим, щоби притискувався до спини і не відтягував плечі назад. Одним словом, рюкзак повинен бути частиною тіла туриста і не викликати ніяких незручностей.

Пакування рюкзака починається з розподілу речей: м'які речі, важкі, об'ємні, незручної форми тощо. Заповнюючи рюкзак, треба запам'ятовувати, що де лежить. Речі, які можуть знадобитися незабаром, кладуть зверху. Для зручності пакування і розпаковування рюкзака, для швидкого знаходження потрібних предметів, роблять так: в один великий поліетиленовий пакет кладуть спальний мішок та всі спальні предмети, в другий - весь одяг, в третій - продукти харчування, дрібні речі кладуться окремо. Доцільно дотримуватися системи при пакуванні рюкзака і при його розпаковуванні: кожна річ як в рюкзаку, так і в наметі повинна мати своє певне місце.

Правильне пакування рюкзака
Рис. 5.7. Правильне пакування рюкзака

Пакування доцільно виконувати, розстеливши рюкзак на підлогу вверх кишенями. Вздовж спинки кладуть теплозахисний килимок, на який розстелюють спальний мішок. Важкі речі: запасне взуття, картопля, цукор, консерви (крім скляних), мішечки з крупами тощо укладають на дно рюкзака. Намет прив'язують знизу. Хліб, сухарі, печиво, упаковують зверху: вони менше зімнуться і покришаться. Аптечку, флягу з водою, туристичну сокиру, ніж, запасні шнурки тощо пакують у кишені рюкзака. Якщо є консерви в скляних банках, то їх доцільно пакувати в середину рюкзака поміж одягом, попередньо поклавши в декілька поліетиленових пакетів або в "чохли" - кружку, миску, котли. Під клапан рюкзака кладуть штормівку, легку курточку та накидку. Коли пакування завершено, треба перевірити форму рюкзака та довжину лямок. Не треба дуже сильно затягувати лямки: добре запакований і збалансований рюкзак сам буде добре прилягати до спини, а з затягнутими лямками йти буде важко.

 

 

06.09.2022

ТЕМА: Фізична культура у сім'ї

Культура сімейних відносин і фізична культура — невід’ємна єдність, ланки одного ланцюга. Спільні заняття фізкультурою і спортом укріплюють сили внутрішнього притягування, збільшують «потенціал довіри» сім’ї. Фізкультура і спорт — сфера, що розкріпачує батьків і дітей, зменшує дефіцит їх спілкування, прививає імунітет проти шкідливих звичок.

Сім’я і суспільство — поняття тісно пов’язані. «Сім’я знаходиться під захистом держави», — говорить одна із статей нашої Конституції. Але далеко не всі сімейні проблеми розв’язуються завдяки допомозі суспільства. Насамперед від нас самих залежить, чи буде наша сім’я щаслива.

Розвиток соціального інституту сім’ї в останні роки відмічено суттєвими суперечностями. Статистично це підтверджується зростанням кількості розлучень, неповних сімей, відсотку одиноких людей шлюбного віку, зменшенням народжуваності.

Сучасна сім’я повинна реалізувати ідеали рівності, взаємної поваги, демократизації сімейного життя. Зростаюча соціальна активність жінок, високий рівень освіти призвели до зміни їх самосвідомості. Займаючи рівне з чоловіками становище в суспільстві, вони вимагають відповідного становища в побуті та сім’ї. У кожній сім’ї уживаються сили внутрішнього притягування і внутрішнього відштовхування, і в кожній — сили притягування і відштовхування співвідносяться по-різному. Кохання, повага, симпатія, спільність поглядів та інтересів, почуття відповідальності за близьку людину та дітей — усе це пов’язує чоловіка та дружину. А сварки, непорозуміння, відчуження, грубість, боротьба за лідерство в сім’ї і взагалі за «привілейоване» положення в домі роз’єднують подружжя.

Звичайно, людей об’єднує любов, що обов’язково повинна доповнюватися дружбою, повагою, довірою, готовністю прийти на допомогу, спільними поглядами й інтересами — усім тим, що прийнято називати «спорідненістю душ». Якщо воно є, сім’я вистоїть у будь-яких випробуваннях. Але над усім цим потрібно працювати і, насамперед, працювати над собою.

Добре, коли устрій життя змінюється поступово. Навряд чи варто, наприклад, настоювати, щоб один із подружжя покинув займатися спортом. Або намагатися змусити людину, зайняту суспільною роботою, яка звикла жити інтересами колективу, штучно обмежуватися тільки інтересами сім’ї.

Буває й так, що доля підбирає двох людей із близькими чи однаковими смаками та інтересами. Будемо вважати, що їм дуже поталанило. Хоча і вони не застраховані від розбіжностей.

Немає сенсу доводити, що спільна діяльність і спільні інтереси згуртовують сім’ю, допомагають їй долати труднощі і негаразди. Коли ж спільна діяльність (найчастіше сімейне дозвілля) супроводжується позитивними емоціями, вона слугує зняттям конфліктів, покращенню емоційних стосунків у сім’ї.

Дуже значну, але часто недооцінену роль у стабілізації і гармонізації сім’ї відіграють фізкультура і спорт.

В основі багатьох конфліктів — дратівливість, втома, пасивність. Поганий фізичний стан людини не може не впливати на її настрій, культуру поведінки, емоції. Нині, коли жінці важко поєднувати виробничу роботу з домашньою, її психіка нерідко страждає від перевантажень. Людина, яка систематично займається фізкультурою, значно краще контролює свій психологічний стан і більш підготовлена до таких «перевантажень».

За спільними сімейними заняттями фізкультурою ховаються величезні можливості для підвищення виховного потенціалу сім’ї, покращення відносин батьків із дітьми. Фізкультура і спорт збільшують «потенціал довіри» сім’ї. При цьому зникають природні розбіжності в поглядах на життя, зумовлені віком.

Нерідко діти відчувають дефіцит спілкування з батьками. Фізкультура і спорт — та сфера, у якій, по-перше, цей дефіцит зменшується. По-друге, саме тут батьки (особливо тато, традиційний авторитет якого в сучасній сім’ї суттєво похитнувся) можуть будуть прикладами для дитини. Увівши дитину в світ фізичної культури і гармонії, батьки привчають її до здорового способу життя, виховують високі морально-вольові якості, відразу до нікотину, алкоголю та інших шкідливих звичок, зміцнюють здоров’я.

Прогулянка або пробіжка на стадіоні чи в парку, заміський похід або «лижний десант», активний відпочинок на природі, спільні ігри — найкращі варіанти для сімейного дозвілля. Нерідко дружина, яка жаліється на нестачу уваги з боку чоловіка і нестачу часу на спілкування з дітьми, каже: «Ну, ви йдіть на пробіжку, а я обід приготую». Але краще зробити інакше: усім разом пробігтися, а потім разом зробити домашні справи. Емоційний заряд, отриманий від спільних занять фізкультурою і спортом, витрачається завжди позитивно. Спільне фізкультурне дозвілля значною мірою знімає проблему розподілу домашніх справ. Сім’я ніби перетворюється в бригаду, принцип якої — «разом працювати і разом відпочивати».

Культура сімейна і фізична — нерозривна діалектична єдність. Культура фізична — складова частина сімейної. Пронизуючи собою всі сфери сімейно-шлюбних стосунків, фізкультура і спорт піднімають їх на вищий ступінь. Це глибокий зв’язок двох зрізів загальнолюдської культури, що сприяє комплексному розв’язанню завдань щодо укріплення сім’ї і формування гармонійно розвинутої, активної особистості, яка поєднує в собі духовне багатство і фізичну досконалість.

08.09 2022

ТЕМА: Основи методики розвитку сили, витривалості, гнучкості.

Розвиток рухових (фізичних) якостей полягає в тому, щоб у процесі занять фізкультурою розвивати швидкість, силу, спритність, витривалість. Цей процес тісно пов'язаний з формуванням рухових навичок і зумовлений обсягом і характером рухової активності молоді. Від рівня розвитку рухових якостей залежать результати виконання таких природних рухів, як біг, стрибки, метання, плавання та ін.
У молодшому шкільному віці природний фізіологічний розвиток рухових якостей має свої особливості: спритність і швидкість рухів розвиваються інтенсивніше, ніж сила і витривалість. Для методики фізичного виховання важливо враховувати те, що м'яз як орган відчуття дозріває раніше, ніж як робочий орган. У дітей з 7 до 13 років спостерігаються найбільші зрушення в розвитку координації рухів. З огляду на це, важливо правильно визначити зміст і методи фізичного виховання, які б сприяли розвитку в дітей рухових якостей відповідно до їхніх вікових особливостей.
В роботі з розвитку рухових якостей вчителю необхідно враховувати особливості індивідуального та вікового розвитку дитини. Якщо спрямований розвиток рухових якостей здійснюється в період прискореного вікового розвитку, то педагогічний ефект виявляється значно вищим, ніж у період уповільненого зростання. Тому доцільно здійснювати спрямований розвиток тих або інших рухових якостей у дітей в ті вікові періоди, коли спостерігається найбільш інтенсивне вікове зростання їх.
Завдання з розвитку фізичних якостей змінюється від заняття до заняття не так динамічно, як завдання навчання. Дуже часто одне й те саме завдання розраховане на цілу серію (систему) занять. Формулювання їх у плані заняття може бути таким: «Сприяти розвитку швидкості, спритності, гнучкості під час виконання певних фізичних вправ і проведення рухливих ігор».
Вправи для розвитку рухових якостей у плані-конспекті уроку можуть бути подані у вигляді як окремих вправ, так і комплексів, побудованих таким чином, щоб їхній вплив рівномірно розподілявся між найбільшими м'язовими групами організму учнів: розгиначі і згиначі тулуба, розгиначі рук, ніг, великі грудні м'язи та ін. Ці найважливіші м'язові групи визначають рівень розвитку «загальної сили», швидкості рухів та інших якісних сторін рухової діяльності. З метою підтримання стабільного інтересу до виконання комплексу слід періодично змінювати одні вправи комплексу іншими. У плані-конспекті уроку треба обов'язково зазначити дозування вправ і занотувати всі необхідні організаційно-методичні вказівки.
Опис комплексу або окремих вправ для розвитку рухових якостей можна робити як у плані-конспекті уроку, так і на окремих картках, що додаються до плану-конспекту.
Для розвитку спритності і координації рухів необхідно використовувати різні поєднання елементарних рухів рук і ніг, поступово ускладнюючи їх, танцювальні рухи, ритмічну ходьбу у різних сполученнях, стрибки із скакалкою з додатковими рухами рук; стрибки через різні перешкоди; вправи з великим м'ячем — передачі, перекидання тощо.
Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівновагу в статичному положенні та під час руху. Основними вправами для формування рівноваги є ходьба по лаві й колоді різними способами, з додатковими завданнями, а також гімнастичні вправи та ігри. Силу розвивають головним чином за рахунок динамічних; вправ. Учителю необхідно стежити, щоб навантаження не були граничні, бо максимальні напруження пов'язані з великими енерговитратами, що може призвести до загальної затримки росту. Вправи на силу не повинні приводити до тривалого навантажування, оскільки це підвищує внутрішньо-грудний тиск, що веде до здавлювання порожнистих вен і утруднює доступ крові до серця. Внаслідок підвищення внутрішньо легеневого тиску відбувається здавлювання легеневих капілярів, погіршується легеневий кровообіг, що може призвести до анемії мозку і знепритомніння. Тому для розвитку сили найкраще застосовувати ігри, що вимагають від дітей короткочасних швидкісно-силових напружень і помірних навантажень.
Для розвитку статичної витривалості доцільно використовувати вправи з достатньо тривалим утриманням певних поз: мішані виси, упори, стояння на носках, вправи з рівноваги на одній нозі.
Вправами, що розвивають витривалість динамічного характеру, є багаторазові повторення згинання й розгинання рук у положенні мішаних висів і упорів, присідання.
Для формування витривалості застосовують вправи, що дають фізичне навантаження на організм дитини, трохи більше за те, яке вона звикла переносити. Поступово її організм адаптується до більшого обсягу роботи, набуває здатності довше виконувати той чи інший рух (біг, серії стрибків) і швидко відновлювати сили після фізичних навантажень. Витривалість передусім виробляється під час бігу, стрибків, ходьби на лижах. Це так звана спеціальна витривалість, яка має властивість переходити на інші види діяльності такого ж характеру, інтенсивності й тривалості.
Так відбувається підвищення загальної витривалості дитини.
Основні напрямки розвитку швидкості: збільшення швидкості одиночних простих рухів і частоти рухів у локомоторних, тобто пов'язаних з переміщенням усього тіла в просторі, діях. Прості рухові реакції — це рухи-відповіді на відомі сигнали, що з'являються раптово. В житті вони мають велике значення, наприклад, під час дій у важких умовах місцевості, при керуванні механізмами. Перехід від уже вироблених рухових реакцій до нових досить швидкий: швидка реакція в одних умовах стимулює таку ж реакцію і в інших.
Швидкість реакції дитини значною мірою залежить від типу її нервової системи і є природженою якістю, але її можна розвинути за допомогою певних вправ.
Не менш важливі для дітей молодшого шкільного віку складні рухові реакції. Основні з них — реакція на. об'єкт, що рухається, та реакція вибору. Щоб удосконалити в дітей здатність швидко вловлювати очима предмет, що рухається, вчитель використовує рухливі ігри з великим і малим м'ячами. Вправи можна ускладнювати, збільшуючи швидкість польоту, несподіваними кидками або скорочуючи дистанцію між гравцями. Поступово в дітей виробляється вміння передбачати напрямок і швидкість руху предмета, одночасно розвиваються швидкість і точність відповідного руху.
Реакція вибору — це знаходження найкращої (з кількох можливих варіантів) відповіді на дії «противника». Більшість рухів з метою тренування реакції вибору доцільно включати в рухливі ігри.
Частоту рухів під час ходьби, бігу, плавання, пересування на лижах виробляють двома способами: виконуючи з максимальною швидкістю рух у цілому та вдосконалюючи швидкість окремих його елементів (відштовхування, мах ногою тощо). З цією метою вчитель широко використовує ігри, вправи з раптовими зупинками, з подоланням невеликих відстаней за найкоротший час.
Для правильної організації навчального процесу з фізичної культури необхідно знати стан розвитку фізичних якостей кожного студента. Оцінити їх можна за допомогою експрес-тестів, поданих у програмі: стрибки у довжину з місця, біг на 30 м, метання набивного м'яча (маса — 1 кг), стискання кисті.
Стрибок у довжину з місця відбиває розвиток сили ніг та швидкості рухів. Для його виконання учень стає на вихідну лінію (носки за рискою), ноги на ширині плечей, робить змах руками назад і, відштовхуючись обома ногами, стрибає вперед, приземлюючись на обидві ноги. Під час змаху руками п'ятки від підлоги не відривати. З трьох спроб оцінюють кращу.
За допомогою бігу на 30 м, який проводять з високого старту на майданчику або в приміщенні (в гумових тапочках), оцінюють швидкісно-силові якості дитини. Школяр пробігає дистанцію двічі з перервою 10—15 хв. До уваги беруть кращий результат. У кожному забігу беруть участь два студента. Для оцінки швидкісно-силових якостей м'язів рук і тулуба використовують метання набивного м'яча обома руками з-за голови, сидячи на підлозі. З трьох кидків фіксується кращий результат, що вимірюється від стартової лінії (за спиною) до місця падіння м'яча. Для вимірювання використовують розмічену гумову доріжку. На відстані до 1,5 м перед учнем натягують шнур або ставлять будь-яку перешкоду такої самої висоти, яка зумовлюватиме траєкторію вильоту м'яча під кутом 40—45°, тому що від цього залежить результат кидка.
Силу стискання кисті вимірюють ручним динамометром двічі кожною рукою по черзі. Його тримають у витягнутій в сторону руці. З двох спроб до уваги беруть кращу.
Заняття з прийому експрес-тестів слід організувати так, щоб іспити можна було провести на одному-двох заняттях. На початку заняття з усима проводиться біг на 30 м, потім всіх поділяють на 3 групи, що відповідає кількості експрес-тестів.
Результати випробувань заносяться до відповідних граф класного журналу. Вимірювання за експрес-тестами слід проводити двічі за навчальний рік: з 15 по 25 вересня та з 15 по 25 квітня. Результати зіставляються з нормами оцінки фізичної підготовленості дітей відповідного віку і статі.
Це дає змогу оцінити фізичну підготовленість учня за п'ятьма рівнями — низьким, нижчим за середній, середнім, вищим за середній і високим.
Рівні фізичної підновленості студентів записуються в журнал у вигляді балів: високий рівень — 5, вищий за середній — 4, середній — 3, нижчий за середній — 2 і низький — 1. Далі додаванням балів і діленням їх на кількість експрес-тестів виводять середній бал, який свідчить про рівень фізичної підготовленості.
З цією метою передбачаються різноманітні методи і прийоми, встановлюється певний порядок вивчення вправ і переходу від однієї до іншої, а також способи пересування студентів на занятті.

 

09.09.2022

ТЕМА: Основи методики швидкості-силових якостей спритності

Швидкість – цездатність людини до термінового реагування на подразники і до високої швидкості рухів, що виконуються за відсутності значного зовнішнього опору (Круцевич).

Швидкість – це здатність людини здійснювати рухові дії з мінімальною для даних умов витратою часу.

Рухова реакція –здатність людини відповідати окремими рухами або руховими діями на різноманітні подразники.

Бистрота рухових реакцій– процес, який починається зі сприйняття інформації, котра спонукає до дії (заздалегідь обумовлений сигнал або ситуація, що має сигнальне значення), і закінчується з початком руху-відповіді (Круцевич).

 

Схематично рухова реакція складається з 5 компонентів:

1. Сприйняття подразника рецепторами.

2. Передача збудження від рецепторів до ЦНС.

3. „Усвідомлення” отриманого сигналу ЦНС і формування сигналу-відповіді.

4. Передача сигналу-відповіді до м'язів.

5. Збудження м'язів і відповідь певним рухом.

Вікова динаміка природного розвитку швидкості

Бистрість прогресує протягом життя значно менше ніж інші якості. Прогресивний природній розвиток спостерігається до 14-15 років у дівчат і 15-16 років у хлопців. У подальшому швидкість цілісних рухів у дівчат навіть погіршується, а в юнаків дуже повільно зростає до 17-18 років і потім стабілізується. Із закінченням пубертатного періоду практично припиняється подальший біологічний розвиток бистроти.

Пошук


Запрошуємо здійснити мрію - отримати першу трудову спеціальність:


Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва; слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування; водій автотранспортних засобів категорії «С»



Слюсар з ремонту автомобілів, водій автотранспортних засобів категорії «С»;


Оператор комп’ютерного набору; Конторський службовець (бухгалтерія)

Електрогазозварник, водій автотранспортних засобів категорії «С»;


Copyright MyCorp © 2022
Конструктор сайтів - uCoz